Дірка в огорожі замість входу, на покритті — слід від влучання снаряда: футбольний стадіон "Авангард" у Дергачах РФ обстрілювала з артилерії. Сергій Садковий, який грає у футбол за місцеву команду, каже, збирали уламки від снарядів вручну, розрівнювали покриття, щоб грати, а грали, каже, навіть під обстрілами: "Футбол — це хвороба".

Як на Харківщині заснували та розігрують Кубок визволення між командами звільнених від окупантів громад Харківського району — репортаж Суспільне Харків.

Вирви на полі, трибуни посічені уламками

Посеред приватного сектору у Дергачах розмістився стадіон "Авангард": це комплекс, який складає велике футбольне поле з трибунами, поле для мініфутболу та дитячий майданчик.

Трава на великому полі торішня — пожовкла та довга. У траві — дві чорні вирви: одна ближче до середини, інша — біля воріт. "Голи" артилерія РФ завдавала у цьому районі з березня 2022 року, згадує Садковий.

"Найперший обстріл стадіону був 11 березня. Поруч убило дівчину, їй було 22 роки. Її дідуся теж вбило. На малому полі сліди від влучань з'явилися трішки пізніше, обстріл був після 12 травня. Зі стадіону навіть видно, що у людей, які живуть поруч, дахів немає, покрівлі затягнуті тентами", — показує Сергій Садковий на будинки через дорогу.

Стадіоні у Дергачах оновили у 2018 році.

"Футбол у нас процвітав! У Дергачах було дві команди, в районі — 13 команд. Футбол був з весни до пізньої осені. Грали й на великих полях, і у мініфутбол, і юнацькі команди, і ветерани. І волейбол був. Все дуже змінилося... Ми грали й під час війни, десь у березні почали — ховалися, але все одно збиралися поганяти м'яч", — розказує Сергій.

Футбол — це хвороба. Ти цього не викинеш із життя. Це у кожного з хлопців у крові. Коли граєш, не думаєш, що прилетить. Коли ти бачиш м'яч, навіть кричиш одне на одного, та після матчу все одно обнімаєш суперника, бо це гра

Посічені уламками й жовті та сині сидіння на трибунах, а також дах над ними. Уламки били й у стіни та покриття поруч.

"Боляче бачити таким стадіон. Ми стільки чекали на його появу, нарешті зробили й — бах... Ми проходили, уламки збирали, усе попідсипали, сподіваюся, що колись все відремонтуємо. Дай Боже, щоб війна закінчилася, все зробимо, всі тут готові прийти й допомагати", — киває Сергій у сторону друзів по команді.

Кубок визволення

Перші гравці команди Дергачів з'являються на стадіоні за 40 хвилин до початку матчу. Дергачі грають проти збірної Липецької та Циркунівської громад, які були в окупації та після звільнення потерпали від обстрілів РФ: по прикордонних селах Липецької громади російські військові б'ють досі.

Для липецько-циркунівської збірної це друга гра у рамках Кубка визволення: кілька тижнів тому вони перемогли Вільхівську громаду.

Волонтер Юрій Лаптій грає на позиції воротаря за збірну Липців та Циркунів. Каже: ідея грати з'явилася спонтанно, цими іграми футболісти хочуть показати, що у звільнених громадах попри війну та руйнування життя триває. Кубок, який розігрують, — це гільза.

"Символічно, бо за допомогою таких снарядів визволяли села Харківського району. Це символ нашого визволення, і ми його розіграємо з Дергачами. Це весняний кубок, він буде традиційним, буде переходити з села в село, які визволялися", — розповів Юрій перед грою.

На кубку футболісти планують зробити гравіювання назв населених пунктів-учасників змагань.

"Футбол — це життя"

Один з найстарших учасників команди гостей — 63-річний Леонід Козієв: футболом займається з 8 років.

Все життя моє — це футбол

"Сам я родом з Донецької області, з 90-х років живу у Глибокому Липецької громади (близько 6 км до кордону з РФ — ред.). Зараз я їжджу раз у два тижні до хати своєї, придивляюся, як воно. В окупації не був. 24 лютого о 06:15 виїхав до Харкова. Живу у Бабаях. Будинок трохи пошкоджений обстрілами. Ще я граю за Бабаї, ми щонеділі граємо 55+ турнір", — розповідає Леонід.

Козієв виходить на поле у стартовому складі збірної Липців та Циркунів. Перед початком гри спортсмени-аматори вишикуються в ряд, слухають привітання та кричать "Слава Україні".

Гра починається. Для команди з Дергачів це перший матч з початку вторгнення з командою з іншої громади.

"Для мене це вже не Кубок визволення, для мене — це вже Кубок Перемоги, бо інші команди можуть до нас приїхати й вільно пограти", — сказав після гри Сергій Садковий з Дергачів.

"Виріс з цими людьми"

М'яч швидко перетинає поле в один та інший напрямок, часом вилітає за межі поля. Запасні гравці стежать за товаришами, викрикують поради, сваряться та просяться на поле. Час від часу на стадіоні лунають оплески — команди забивають у ворота суперників.

35-річний Олександр уперше від початку вторгнення на стадіоні з м'ячем — з 24 лютого 2022 року боронить Україну.

"Це гарна назва — Кубок визволення, символічна. Я до вересня брав участь у деокупації на Харківському напрямку: Кутузівка, Момотове, Олександрівка, Михайлівка, Тернова", — розповідає Олександр.

Зараз моя група на відпочинку, у мене народилася донька, тому друзі запропонували побігати з ними. Я декого від початку вторгнення бачу вперше

Родом захисник з Лук'янців — села в чотирьох км від кордону.

"У вересні я одразу поїхав туди. Змінилося багато. Прикро, коли спілкувався з людьми, то побачив, що люди, які довго були в окупації, мають різні погляди. І це болить, коли не 100% за Україну, бо ми 24 лютого об'єдналися і зробили вибір. У селі влучання почалися після деокупації, б'ють по цивільних мешканцях. У нас на городі вирита позиція росіян, де вони спостерігали. Мене це усміхнуло", — каже Олександр.

У Липцях, згадує Олександр, футбольний сезон до вторгнення РФ був не менш жвавим, ніж у Дергачах.

"Я граю за команду, якби не війна, то вже 20 років. Це мої друзі, футбольні побратими. Я виріс з цими людьми. З цими суперниками я не зустрічався, бо це був інший район, могли перетинатися на якихось фіналах. Бачу їх вперше, це добра команда, ці хлопці майстерні, по грі видно, що вони давно у футболі й зіграні", — каже Олександр.

"Я до вторгнення займався спортом, єдиноборствами. Брав участь у змаганнях нацрівня. До моменту повномасштабного вторгнення я думав, що спорт завжди поза політикою, але зараз злість настільки переповнює до цієї нації, що їм не місце в суспільстві: хай вони у себе роблять, що хочуть. Якби у них була б сила волі та думка вони б її висловлювали, а не як щури десь ховалися. Так не буває", — говорить спортсмен-захисник.

4:7 — гості перемагають

Липці й Циркуни обігрують Дергачі, забивши сім голів, господарі поля цього дня забили лише чотири м'ячі.

"Зовсім не образливо. Часом буває, що в азарті гри хочеться підпихнути когось, сфолити, але розумієш, що зараз важливіше волонтерство, тож не дай Боже у лікарню потрапиш — багато чого не зробиш, тож стримуєшся. А так би поборолися", — усміхається по завершенню гри Сергій Садковий з команди Дергачів.

Найбільше мрію про перемогу і щоб швидше повернути Дергачі у той стан, який ми мали, щоб все працювало, щоб люди не ходили і не жахалися.

Пошкодження поля від розриву снаряда, каже Олександр, не заважали грати.

"Ми працювали у Золочівський громаді, і коли прилетіло на стадіон, проїжджали повз, мені так було боляче: така галявина, так добре бігати тут у футбол, а ці орки зруйнували, зіпсували таке поле... А коли приїхав і бачу, що хлопці все розрівняли, я приємно здивований, що не так все погано, можна ще грати", — говорить гравець збірної Липецької та Циркунівської громад.

Моя найбільша мрія, щоб наші діти не жили в таких умовах як ми зараз. Не лякалися вибухів, не жили, коли немає води, світла, опалення. Хотів би, щоб ми жили всі без такого сусіда Що відомо Циркунівську та Липецьку громаду окупували на початку вторгнення РФ в Україну, Дергачівська громада була в окупації частково. Циркуни звільнили у травні 2022 року, після цього громаду почали обстрілювати. За словами голови громади Миколи Сікаленка, у Циркунах пошкоджених будівель — 80-90%, зруйнованих повністю — 30-40%. Липецьку громаду та частину Дергачівщини звільнили у вересні 2022 року під час контрнаступу ЗСУ. Читайте також

Біля стадіону "Металіст" у Харкові замалювали портрет бізнесмена Ярославського

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube

Джерело