"Ми вирішили їхати з Маріуполя, коли окупанти заборонили пересуватись на машинах екстреної допомоги", – розповідає Олександр Коновалов.

З міста Олександру та його колегам, як повідомив він пізніше, вдалося виїхати в середині березня, а до цього вони цілодобово жили на підстанції та надавали допомогу постраждалим. 

"Найскладніше, – каже Олександр, – було працювати в умовах відсутності зв’язку. До 2 березня зв’язок ще був, а потім сигнал можна було "зловити" лише у деяких локаціях – фактично його не було. Через це люди самі до нас приходили, привозили поранених або повідомляли куди їхати. Це було найскладніше: не мати зв’язку із лікарнями. До того ж місто велике – коли треба було дістатися до інших районів, легко можна було потрапити під обстріл", – розповідає фельдшер. 

На початку повномасштабних бойових дій Олександр ще встигав допомагати своїй дівчині, яка працювала у відділенні неврології в іншій лікарні. Там було багато лежачих пацієнтів, яких потрібно було переносити з 6 поверху нижче.

"У місті дуже багато важких пацієнтів. Я навіть не можу порахувати, скількох ми змогли врятувати, бо постраждалих була неймовірна кількість", – розповідає фельдшер.

Якщо люди, яких привозили на підстанцію ЕМД, були принаймні у свідомості, то їх вдавалося стабілізувати та надати медичну допомогу,

"Тому, напевно, я і знаю не дуже багато летальних випадків, бо ми встигали стабілізувати та довезти пацієнтів до лікарні", – додає він.

Одна з історій, яку пригадує Олександр, – про дівчинку Аліну. Вона із родиною їла на кухні, як у приміщення влетіла велика куля розміром 10-12 см від якоїсь великокаліберної зброї. Вона влучила дитині під ключицю і вилетіла на спині під лопаткою, лишивши на спині отвір діаметром понад 10 см! Через нього було видно внутрішні органи: серце, легені…

"Ми на місці наклали дитині оклюзійну наліпку та повезли до лікарні. Пізніше, коли Аліна вже відновлювалася в лікарні після операції, то намалювала нам малюнок", – згадує Олександр. 

Медики залишили Маріуполь 18 березня після того, як окупанти заборонили "швидким" пересуватися містом. 

"За пару днів до цього одна з наших бригад – водій і фельдшер – поїхали на виклик. Російські військові зупинили їх і поклали обличчям на землю, перевіряли документи, питали багато чого. То був крайній виїзд бригади – 16 березня", – розповідає фельдшер.

Вже наступного дня на підстанцію зайшли російські військові, розказали, куди можна ходити, а куди ні, заборонили їздити "швидким". Тоді вже точно стало ясно, що працювати ми не зможемо. Ми дізналися про наявність «зеленого коридору» та виїхали».

Зараз Олександр працює на "швидкій" в Одесі, деякі його колеги влаштувалися в Запоріжжі, хтось знайшов роботу у західних областях країни.

На другому фото – колеги Олександра, які весь час працювали на підстанції "швидкої" в надскладних умовах. Це їх спільна історія сміливості.

Це Чорнобривець Сергій, Смородін Олександр, Нагнибіда Катерина, Касімов Антон, Шаульський Антон, Двойних Тетяна, Галій Ганна, Глобчанська Аліна, Пегушин Борис, Сєров Олексій, Кононов Олександр, Левченко Микита, Скірда Олена, Безхлібні Іван та Вікторія, начмед – Кононов Андрій та старший фельдшер Бритвіна Тетяна.

Нагадаємо, 24 лютого Росія напала на Україну, завдавши серію ракетних та авіаударів по наших містах, зокрема і по Києву. Окупанти продовжують руйнувати українські села, селища і міста крилатими ракетами та авіабомбами, вбиваючи мирне населення та завдаючи нищівних руйнувань інфраструктурі. 

Читайте також:

Росія має намір оголосити Україні повноцінну війну: Шмигаль назвав дату

Загинули три покоління жінок: нові деталі ракетного удару по Одесі, який забрав життя немовляти, його мами і бабусі

"Я даю 99%, що провалиться": Арестович розповів про наступ російських військ на Донбасі та Півдні